«Для мене бо життя — Христос» (Флп 1, 21).
Отець Серафим Кашуба вдруге приїхав до Казахстану в 1963 році. Він вирішив залишитися там на довший час і охопити своєю опікою більшу територію, де проживали католики. Перші осередки його пастирського служіння — це Таінчи, Шортанди і Цілиноград разом з навколишніми селами.
Та згодом йому вдалося налагодити контакт з католиками, які проживали у Петропавловську, Томську, Омську, Новосибірську, Каньську, Алмати, Красноярську, Кокшетау та ін. Дуже часто траплялися важкі подорожі. Отець Серафим використовував усі можливі засоби сполучення. Неодноразово значні відстані долав пішки. Часто перешкодою до подорожі ставали снігові бурани, та здавалося його ніщо не могло зупинити. Отець Серафим Кашуба був твердо впевнений у тому, що Боже Провидіння над ним чувало, тому він ніколи себе не щадив. Він також не сповільнював темп свого апостольського служіння, не зважаючи на важкі кліматичні умови, труднощі подорожування, слабке здоров’я, втому, недосипання і недоїдання. Після днів і ночей служіння вірним, розуміючи ситуацію постійної небезпеки втратити життя чи потрапити до в’язниці, отець Серафим міг сказати разом зі Святим Павлом: «Для мене бо життя — Христос» (Флп 1, 21).
Отець Серафим відправляє Службу Божу в приватній оселі
Вівтар в приватному помешканні
Життя католиків у Казахстані і Сибіру, як і на території Волині, нагадувало існування перших християн за часів катакомб. Божі Служби і молебні відправлялися ночами по різних домівках із зачиненими дверима і заслоненими вікнами. Отець Серафим, як і до того, звершував Євхаристії, сповідав, хрестив, вінчав, уділяв миропомазання, оливопомазання, відправляв похорони на цвинтарі або освячував могили. Так було скрізь, де він бував. На той час практично всі костели були закриті чи перетворені в склади, притулки, концертні зали, або просто зруйновані.
Своєю священицькою ревністю, скромністю, вбогістю, безкорисливістю отець Серафим дуже швидко здобув довіру людей. Не залежно від того, були це католики чи представники протестантизму, всі вони прийняли Слугу Божого дуже приязно, а він віддячував їм зичливістю і священицьким служінням, коли його про це просили.
Серед них були не лише католики, вислані з колишніх територій Польші радянською владою. Це були німці, литовці, білоруси й українці, нащадки перших католицьких спільнот на величезних територіях Сибіру і Казахстану. Цікаво про це більше дізнатися, бо то були залишки колишніх великих дореволюційних католицьких осередків в Новосибірську, Томську, Іркутську, Петропавлівську, Омську, Канську та інших. Люди, які з 30-х років залишилися без костелів і своїх священників.
Отець Серафим з віруючими біля входу костел
Тож зробимо невеличкий відступ в історію католиків Сибіру, щоб зрозуміти, кого і чому шукав на такій великій території від Кокшектау до Канська отець Серафим Кашуба.
Перші спроби організувати релігійне життя католиків в Росії датуються 1684 роком, коли влада надала дозвіл на приїзд до Москви священників-єзуітів (у складі австрійської дипломатичної місії). 16 вересня 1684 року Папа римський Інокентій XI затвердив створення католицької місії в Росії. Перший костел був збудований в Москві і 1698 році, а коли він згорів, на його місці в 1705 році звели новий костел Св. Апостолів Петра і Павла. В Петербурзі перший католицький храм збудували в 1715 р. Загальна кількість католиків в 1772 році складала 10 тисяч осіб.
Костел Матері Божої Лурдської в Ленінграді (Петербург)
Ситуація змінилася після трьох поділів Польші, коли у складі Російської імперії опинилися більше п’яти з половиною мільйонів католиків. В конці XVIII - на початку XIX століть поляки масово заселяють Сибір і Далекий Схід. Згідно з документами 1789р. католики жили на Волзі, в Сибіру, і на Далекому Сході. Коли в тому ж році митрополит послав у Східну Сибір монахів-францисканців, ті знайшли там великі католицькі спільноти - то були заслані до Сибиру участники Барської конфедерації (1768 р.) та їхні нащадки.
Томськ. Католицький костел
Костел в Іркутську
Новосибірськ
Костел в Петропавлівську
Друга хвиля переселенців-католиків - це період з 1830 по 1870 рр., коли в Сибіру опинилися учасники двух польських національно-визвольних повстань.
Найстарішими католицькими парафіями Сибіру можна назвати Томський та Іркутський.
Костел в Омську
Красноярськ
Всього до 1914 року на території Східного і Західного Сибіру було 25 парафій, 7 філіалів і 22 каплиці, об’єднані в три деканати з центрами в Іркутську, Томську і Омську. В 1914 році деканат Іркутськ-Сибір нараховував 6 парафій, 4 філіали, 2 каплиці з загальною кількістю прихожан 29 925 чоловік. Центром другого деканату був Томськ. У його складі було 10 парафій, 3 філіали, 8 каплиць, з загальною кількістю католиків 35 700 чоловік. В краї, крім Красноярська, костели були в Ачинську, Боготолі, Іланському, Тюхтеті, селах Лакіно, Канок, Вершина.
С. Вершина
с. Боготол
с. Білосток
З 1922 року костели почали закривати, священників і багатьох вірних арештовували, багатьох розстріляли чи заслали в табори, доля багатьох з них досі невідома… До 1960-х костелів збереглося небагато, вони були націоналізовані, в них розмістили притулки, склади, концертні зали, деякі були просто знищені. В костелі в Омську було організовано антирелігійний музей. Тож зрозуміло, в якому підпіллі перебували на той час віруючі Сибіру. Отуць Серафим щиро переймався долею католиків Сибіру і намагався побувати скрізь, де були віруючі, «щоб нікому не забракло світла Євангелії».
Коментарі
Дописати коментар