ПАЛОМНИЦТВО ДО МИЛЯТИНА 1940

Перед тим, як отець Серафим розпочав апостольську діяль­ність на безмірній території "совєтської імперії", у вересні 1940 року він організував паломництво зі Львова до Милятина (60 км від Львова), куди вірні щороку йшли з нагоди Свята Воздвиження Всечесного Хреста. 

Так про цю подію писав у своєму нотатнику:

«Страждаючий Ісус Христос завжди мав дивовижну силу, особливо зараз. Нас зібралася немала громада. Поверта­ючись, ми співали «Сердешна Матінко», а наші полонені при дорозі плакали. У нас вперше була гостра «бесіда» з конвоєм».

Пісня «Сердешна Матінко»:

Serdeczna Matko, Opiekunko ludzi,
Niech Cię płacz sierót do litości wzbudzi!
Wygnańcy Ewy do Ciebie wołamy,
Zlituj się, zlituj, niech się nie tułamy.
    Do kogóż wzdychać mamy nędzne dziatki?
    Tyl­ko do Ciebie, ukochanej Matki, 
    U której Serce otwarte każdemu, 
    A osobliwie nędzą strapionemu.

Сама ікона дуже цікава. Культ Ісуса Страждаючого на хресті та Його незвично натуралістичні зображенння набули великого шанування на прикінці XVII - на початку XVIII століть. Такі зображення Стаждань Христа були рідкісні. В 1515 році Матіас Грюнвальд закінчив свій Ізенгеймський вівтар. В період приблизно з 1649 по 1694 рр. італійський монах-францисканець Вінченцо Пьєтросанті створив близько десяти великих різблених розпять Ісуса Страждаючого. Саме в той час зявляються натхнені цими розпяттями мальовані ікони, одна з яких і потрапляє на територію сучасної України.

Fra Vincenzo Pietrosanti

На землі Галичини ікона потрапила з Риму ймовірно в 1700 році. Її привіз о. Юзеф Моцарський, керівник польської провінції домініканців. Цей образ був шлюбним дарунком для Йоанни Кречковської – родички отця Юзефа. Вона виходила заміж за коронного полковника Поплавського. Ікона стала сімейною реліквією, її успадкувала донька Поплавських Людвіга Кухарська. Наступною власницею реліквії стала донька Людвіги - Магдалена Собещанська. В 1734 році Магдалена разом з чоловіком переїжджає до села Новий Став, яке розташоване за 20 кілометрів від тодішнього міста Кам’янка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька). Так ікона вперше потрапляє на землі теперішньої Кам’янеччини. 

В 1745 тяжко захворів син Собещаньських, маленький Янек. Лікарі сумно хитали головами і винесли вердикт : хвороба не піддається лікуванню, дні хлопчика пораховані, батьки мали готуватися до смерті сина. Мама у відчаї хапається за останню соломинку – вкладає родинну реліквію, ікону Розп’ятого Ісуса до ліжечка вмираючого сина і стається перше чудо, Янек повністю одужав за одну ніч. Після цього батьки помістили ікону що врятувала їхнього сина в родинну каплицю, прикрасивши срібними короною і серцем. Почалися публічне вшанування і нові зцілення та чуда.

В 1747 спеціальна комісія дослідила численні свідчення та докази. На підставі висновків комісії тодішній Львівський архиєпископ Миколай Ігнатій Вижицький видав декрет про те, що ікона з Нового Ставу є чудотворною. Архиєпископ постановив помістити ікону в храмі босих кармелітів в Новому Милятині. В 1771 році розпочалося будівництво нового храму, бо старий не вміщав вірних та паломників що прибували до Милятина для молитов, прохань та подяк. 

Чудеса та зцілення продовжувалися. Санктуарій в Новому Милятині був осередком розвитку культу страстей Ісусових в масштабах усієї Центрально – Східної Європи. В 1920 році, перед тим як до Нового Милятина вдерлися більшовицькі кіннотники, остерігаючись профанації, ікону на деякий час перевезли до Львова, а в 1946 році отці-палотини, які тоді опікувалися святинею в Милятині, виїхали до Кракова. 

До цього часу сама ікона знаходиться в їх краківському храмі. 

Проте Боже провидіння повернуло культ Ісуса Милятинського на землі Кам’янеччини, тобто туди звідки він розпочався. В 1993 році копію чудотворної ікони було інтронізовано в маленькій капличці на цвинтарі села Стрептів, яке знаходться за кілька кілометрів від Нового Милятина і Нового Ставу. 14 вересня відбувся перший в роки незалежної України Милятинський відпуст в Стрептові. Месу очолив світлої пам’яті єпископ – суфраган Львівський Рафаїл Керницький. Відродження культу Ісуса Милятинського справа рук, душі і серця тодішнього настоятеля Кам’янка-Бузької парафії отця Владислава Дерунова. Можна сміливо ствердити, що реставрація культу заслуга отця Владислава, який в силу своєї скромності стверджував завжди, що він тоді був лише інструментом в руках Господа. 

14 вересня 1997 року ікону було перенесено до Кам’янки-Бузької, а спеціальний декрет митрополита львівського архиєпископа Мар’яна Яворського встановлював санктуарій Ісуса Вмираючого Милятинського в церкві Успіння Богородиці в Кам’янці-Бузькій. Було встановлено також Милятинський Відпуст в Кам’янці щорічно 14 вересня. Традиційно щоп’ятниці в кам’янецькому храмі відправляється неперервна Новенна до Ісуса Милятинського в намірах потребуючих. Прохання та подяки залишають чисельні паломники, багато прохань і подяк приходить поштою. 

Храм став новим осередком культу Ісуса Милятинського в Львівській архидієцезії. В хроніках парафії зареєстровані чисельні чудеса та оздоровлення, отримані за посередництвом чудотворної Ікони Ісуса Милятинського, про це свідчать багаточислені подяки, зареєстровані в парафіяльних хроніках. 

МОЛИТВА

ДО ГОСПОДА ІСУСА ВМИРАЮЧОГО З МИЛЯТИНА

Всеблагий і найсолодший Ісусе,
падаю на коліна перед Твоїм обличчям
і палко прошу Тебе, щоб Ти влив
у моє серце найживіші почуття віри,
надії і любові, а також справжнє
розкаяння в моїх гріхах і сильне
прагнення змінити життя. Амінь.

Цю молитву можна відмовляти впродовж дев’яти днів

Стану під хрест, коли люди мене хвалитимуть...
Стану під хрест, коли люди мене ганитимуть...
Стану під хрест, коли люди мене переслідуватимуть...
Стану під хрест, коли мені докучатимуть злидні...
Стану під хрест, коли на мене напосядуть лихі думки...
Стану під хрест, коли мене кривдитимуть...
Стану під хрест, коли світ і люди відвернуться від мене...
Стану під хрест, коли в душі темно буде, а хрест її осяє...
Стану під хрест, коли виб’юся з сил, а хрест мене зміцнить...
Стану під хрест, коли блукатиму манівцями, а хрест мане направить...
Стану під хрест - і не відступлю від нього, 

бо хрест - моя надія, моя втіха і мій захист,
бо хрест - моя допомога, відпочинок і світло,
бо хрест - моє пристанище, бо хрест - моя слава,
бо хрест - мій проводир до неба,
бо хрест - моє спасіння!