СПОГАДИ ПРО ДИТИНСТВО

Францисканське покликання отця Серафима почалося з прикладу його батьків - францисканців терціаріїв! Неможливо переоцінити приклад християнського життя, який подають своїм дітям батьки. Кароль і Анна Кашуби перадали дітям не лише віру, - також ідеали святого Франциска з Ассизі, чесноти і правди життя за Святим Євангелієм. А це вже приклад святого життя, світло і дорога святості.

"Уся родина Кашуба була активно залучена в життя капуцинської парафії Святого Франциска з Ассізі у Львові-Замарстинові. Батьки Алойзи належали до Третього Ордену Світських, сини належали до спільноти міністрантів. Алойзи часто приходив до храму, навіть тоді, коли там не відбувалося жодних молебнів. Іноді він стояв навколішки біля вівтаря навпроти дверей до захристії, ніби на щось чекав. Його активність не обмежувалася міністрантським служінням і молитвою. Ось як він згадував роботу при парафії: 

«Після Божої Служби ми йшли до парафіяльного дому, де брат Лазар пригощав нас сніданком, і з кошиком у руках ми йшли за альтанку збирати аґрус і смородину. Прига­дую, що одного разу мені дісталося за те, що дорогою я вкрав грушку. Я нагадував про це отцю Тадеушу в Тар­ту, ще раз червоніючи тридцять років по тому. Коли по­чалось будівництво храму, отець Олександр, — вічне йому спочивання, — завжди знаходив якесь заняття: то каміння збирати, то якісь дошки, то врешті-решт (пізніше) — пере­писувати метричні книги».

Дорога святості починається з чистої вдячності серця. Як же важливо памятати своїх священників!  Священників, які похрестили, виховували у вірі, уділяли Таїнств, вели до Христа; не в своє імя проповідували, тільки в імя Ісуса! Діти, які постійно знаходяться при храмі не розумом чи відчуттями, але цілим своїм єством, як губка водою, просякнуті і насичені живим прикладом віри та праці, прикладом життя своїх священників. І це на все життя, бо жива віра так формує душу дитини, що швидше за слова повчання відкриває їй дорогу до Бога, навчає самому шукати і знаходити Його в молитві, в усьому.

Через рік після того, як утопився Юзеф, Алойзи і його сестри за­хворіли на скарлатину. Алойзи лікувався в лікарні, бо у нього було ще й запалення нирок. Одного разу батько, провідуючи його, по­хилився над ним і сказав:

 «Тепер усе буде добре, бо я пожертвував тебе Серцю Гос­пода Ісуса».

(школа на початку 1920 р.)

31 вересня 1916 року Алойзи Кашуба почав ходити до шестиклас­ної початкової школи імені Юліуша Словацького в Замарстинові. Після закінчення четвертого класу почав навчання у гімназії імені Гетьмана Станіслава Жолкевського на вул. Самуеля Кушевича, 5 у Львові. Шкільні оцінки й оцінки випускних іспитів вказують на те, що Алойзи був інтелектуально здібним учнем.

В учнівській компанії Алойзи цінували за доброту і вміння до­помагати. Ось як через багато років згадує про нього шкільний друг Броніслав Ґавронь: 

«Алойзи, хоч і був «простакуватий», що у львівському го­ворі означало «собі на умі, незграбний», але його любили.

Він охоче допомагав іншим. Був дуже послужливий. Такий собі «Лойзек-принеси», «Лойзек-подай», «Лойзек-під- тримай», - і він це робив. Ні з нього, ні з його брата бать­ки пилинок не здмухували. (...) Хлопці ходили до школи пішки. Лойзек не докучав євреям, як це робили інші (тоді це були такі учнівські вибрики, як, наприклад, смикання за дзвоник на дверях). Лойзек цього ніколи не робив. У м’яча не грав, на хор не ходив. У бійках участі не бійок. Ходив на заняття з гімнастики, але у вправах не вирізнявся. Потім його навіть звільнили від так званих «вправ для тіла». А Юзек, його брат, це був наш, замарстинівський, хлопець. Алойзи - абсолютно інший: спокійний, врівноважений з юнацьких літ. Ні забіякою, ні розбишакою він не був, був міністрантом».

"Був міністрантом" - честь і відповідальність для хлопчика 9 років! Щирі відносини з братом і сестрами ставали фундаментом характеру люблячого і мирного. Приклад старшого брата, розумні поради сестри, повага в родині - великий скарб, що не загубиться у вирі життя.

"В Алойзи Кашуби було дві сестри і брат. Особливий зв’язок був у Алойзи з найстаршою сестрою Марією, про що свідчать збере­жені до сьогодні листи. Марія була за освітою вчителькою, заміж не вийшла. Саме вона мала великий вплив на характер і освіту Алойзи. Друга сестра, Яніна, вийшла заміж за Едварда Помповського, народила двох синів — Казимира і Иоана. Алойзи все життя писав листи до небожів навіть з найвіддаленіших закутків свого пізнішого служіння.

Тимчасом з братом Алойзи, Юзефом, пов’язана родинна трагедія сім’ї Кашуба. 19 червня 1919 року на свято Тіла і Крові Господніх він утопився під час купання. Ця несподівана смерть болісно вразила всіх членів родини, а особливо Алойзи. У день похорону Юзефа настоятель капуцинського монастиря у Львові, отець Чеслав Шубер, сказав до Алойзи:

«Тепер твоє місце — біля вівтаря, ти повинен його замінити».

Ці слова глибоко запали в його серце і стали ніби зародком май­бутнього священицького покликання."

(Уривки з книги о. Ришарда Модельського OFM Cap «Священник до нутра кісток. Отець Серафим Кашуба»)