Йшла війна, 1943 рік. Отець
Серафим покинув село Корець, і з групою парафіян подався на схід за межі краю.
Затримався у місцевості Медведове поблизу Ємільчиного (Житомирська область), де проживала досить велика група
католиків. Невеличке село, засноване на початку 18 століття на річці
Заровенька. Частина населення - поляки, католики, які на Службу Божу щонеділі
їхали до Новоград-Волинського, займалися бортництвом. Звідси і назва села Медведове, бо
місцеві казали, що там добре «мед веде».
«Там
отця Серафима і його товаришів прийняли з відкритими обіймами. На радість
вірним, особливо тим, які багато років не мали контакту з Серафимом Кашубою,
досить швидко відродилася парафіяльна спільнота. Шкільний клас переробили на
каплицю. Серцем тієї парафіяльної спільноти була Теофілія Островська —
неосвічена жінка, яка ледве вміла читати, затиналася при мовленні і невміло
висловлювалася, проте була глибоко релігійною. Вона обороняла віру всім своїм
єством і була активно задіяна у церковному житті. Через це її катували у
в’язницях. Коли вночі після пізніх молитов всі розходилися по домах, вона, як
пес, лягала перед кімнатою отця Серафима, щоб ніхто не міг туди ввійти інакше,
як тільки наступивши на неї, щоб тоді вона могла своїм криком його застерегти.
Вона була готова на все, аби його захистити.» («Священник до нутра кісток» Ришард Модельський OFM Cap)
Про цю
дивовижну жінку згадував також отець Хіларій, капуцин. В 1946 році їй було 55
років. Залишивши матір і хворого брата, вона пішла за священни-ками, служила отцю
Серафиму усім, чим могла. Непримітна на вигляд, маленька худорлява жінка, бідно одягнена, в постолах,
хвора на ревматизм рук і ніг, тому завжди обмотувала кінцівки ганчірками. Через
ті постоли люди називали її «постол» - гра слів через подібність: «постол» - «апостол». Безстрашно йшла в колгосп, просила виділити їй підводу, бо ж треба було везти отця Серафима до віддалених сіл до хворих. Вона була зв'язковою між священниками, яких тоді було всього троє на всю
Україну. Їхала попутним транспортом щоб передати листи від одного до іншого. Пізніше привозила отцю Серафиму потрібні речі,
їжу, їздила до нього аж у Казахстан, коли був у засланні.
Одного разу вона таки врятувала життя отця Серафима. Пізно увечері до хати, де його приймали на ночліг, несподівано прийшли міліціонери - мабуть таки вислідили і хотіли заарештувати. Втікати було неможливо. Теофіла не розгубилася, швидко одягнула отця Серафима в свій одяг, замотала хусткою та вкрила ковдрами, а сама сховалася. Міліціонери, зайшовши в дім, побачили замість священника лише худу хвору стару "жінку" і пішли нізчим.
Теофіла була світською
францисканкою. Знаємо, що отець Серафим багато піклувався про духовну спорідненість
орденів, приймав до Третього ордену нових членів, підтримував їхню віру і
покликання. Завжди був радісний, погідний, мирний. «Брат людей» говорили про
нього заради його братерської відданості і людяності. Його берегли, попереджали
про небезпеку, дуже любили і шанували. Але серед спільноти вірних були особливо
віддані люди, як ця проста францисканка Теофіла Островська, яка багато років
служила отцю Серафиму, оберігала його і як могла захищала. Коли вона померла,
отець Серафим писав, що втратив опору, стовп віри, на який завжди міг спертися
у важку хвилину. «Маю щораз менше таких опор, - писав він у щоденнику, - але
знаходяться інші».
На фото спільнота вірних. Можливо серед них є і Теофіла Островська. Точно не знаємо, де вона поховна. Можливо в рідному селі Медведеве, де ще живуть люди, які її памятають.
На фото карта - так сьогодні виглядає село Медведеве Ємільчинського району Житомирської області.
Слава Богу!
ВідповістиВидалити