ЧЕСНОТИ З ДИТИНСТВА

ПАЛОМНИЦТВО СЛУГИ БОЖОГО СЕРАФИМА КАШУБИ 2017

Час паломництва – це Богом даний час. Саме у цей час ми намагаємося поринути в глибину свого духовного життя через покуту та молитву, відмежовуємося від світу щоденних обов’язків і праці. Кожного року 16-17 липня до Бердичева сходяться тисячі паломників з усього світу. Кілька днів вони ідуть пішки з Житомира, Верхівні, Козятина, Чуднова, а найдовше — з Хмельницького (звідти розпочинають свій шлях прочани з Західної України, Польщі, Білорусі, Литви, Чехії та інших країн), аби вклонитися чудотворній, коронованій Папою Римським, іконі Матері Божої Бердичівської. Традиційно паломництво проводять брати капуцини. Кожного дня паломникам проголошують різноманітні духовні конференції.

ДЕНЬ I. ЧЕСНОТИ З ДИТИНСТВА

Мир і добро!
Коли знайомимося з певною особою, дивимося на її вигляд, але пізніше нам хочеться пізнати більше, яка вона. Намагаємося окреслити її чесноти чи вади, пізнати глибше її характер.

Це паломництво - знайомство з особою отця Серафима Кашуби. Не стільки з датами його біографії, скільки з прикладом життя який може нам допомогти наблизитися до Бога. Часто так буває, що приклад святих нас вражає, але мало чим можемо його наслідувати, бо вони здаються нам якимись надзвичайними подвигами. А чесноти отця Серафима на перший погляд укриті, непримітні, але багато в чому можуть нам допомогти у конкретних обставинах та відносинах з людьми. Бо це сучасна людина, яка пережила важкі часи 20-го століття.

З чого почнемо знайомство? Небагато знаємо з дитинства інших святих. Найчастіше говорять про те, що з малку вони відзначалися побожністю. Про дитячі роки і юність отця Серафима знаємо трошки більше. Можете запитати, чого можна навчитися від дитини? Насправді є один ключик - стати меншим! J «Якщо не станете як діти…».
Алойзи Казимір Кашуба, у францисканському ордені отець Серафим, народився у Замарстинові (це було робітниче передмістя Львова) 17 червня 1910 року, у родині Кароля і Анни Кашуба. Батько був робітником а мама домогосподаркою, мали ще трьох дітей: сина Юзефа, доньок Марію та Яніну. Проста бідна родина, але водночас не проста - батьки Алойзи належали до Францисканського Ордену Світських, і вся родина була активно залучена в життя капуцинської парафії Святого Франциска з Асизі. Батьків шанували у Замарстинові, батько часто провадив у храмі хресні дороги, розарій та інші молебни. Мати займалася вихованням дітей. Ймовірно твердість духу, рішучість і доброту характеру він успадкував від мами Анни. Особливий зв’язок у Алойзи склався зі старшою сестрою Марією, яка стала вчителькою - саме вона мала великий вплив на формування світогляду Алойзи: вони багато спілкувалися, разом прочитували та обговорювали книжки, її думку та поради він дуже цінував, вони переписувалися все життя аж до смерті Марії.

Скажемо, що пощастило хлопчику, що приклад брав з побожних працьовитих батьків і братів капуцинів, яких бачив мало не щодня, і це правда. Але саме тут шукаємо ключик до чеснот отця Серафима: не романтизоване дитинство святого, а непідробне щиросердне «ТАК», яке дитина малого віку може сказати Богу. Він був слухняний хлопчик? Діти бувають різні, бувають слухняні з користі, щоб заслужити на більшу любов батьків, ніж брати, бувають і лицемірні, щоб здаватися хорошими - ви це знаєте. Але серед багатьох інших дітей завжди видно серце яке чистою щирою любов’ю віддане Богу і людям - таким був Алойзи, Лойзик, як його скорочено називали.

Алойзи часто приходив до храму, навіть тоді, коли там не відбувалося жодних молебнів. Іноді він стояв навколішки біля вівтаря навпроти дверей до захристії, ніби на щось чекав. Про що він говорив з Ісусом у Пресвятих Дарах, чи просто у мовчанні перебував в Його присутності - таємниця між ними двома. Але ж це не з примусу, не показна побожність, а щира довіра…

Його активність не обмежувалася міністрантським служінням і молитвою. Ось як він згадував роботу при парафії:

«Після Божої Служби ми йшли до парафіяльного дому, де брат Лазар пригощав нас сніданком, і з кошиком у руках ми йшли за альтанку збирати аґрус і смородину. (…) Коли по­чалось будівництво храму, отець Олександр, — вічне йому спочивання, — завжди знаходив якесь заняття: то каміння збирати, то якісь дошки, то врешті-решт (пізніше) — пере­писувати метричні книги».

Коли Алойзи було 9 років родину Кашуби спіткала трагедія - під час купання старший брат Юзеф втопився у річці. Це сильно вплинуло на Алойзи; можливо як усі люди він ставив собі важкі запитання «Боже, чому?». Через рік після того Алойзи і його сестри за­хворіли на скарлатину. Алойзи був в лікарні, бо у нього було ще й запалення нирок. Одного разу батько, провідуючи його, по­хилився над ним і сказав: «Тепер усе буде добре, бо я пожертвував тебе Серцю Гос­пода Ісуса». Той період випробувань важливий, бо так зростають в душі Божі чесноти: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ.

Така благодать Божа діяла в Алойзику, що можемо це побачити через роки, в його листах до рідних і у ставленні до людей. Як це побачити? Через історію життя, його вчинки, такі прості його записи та листи до родини і віруючих, чи свідчення інших людей. Церква вчить, що «Чеснота – постійна і тверда схильність людини вибирати добро, жити ним не лише робити добрі вчинки, а й також давати від себе найкраще». Можемо окреслити великий список чеснот, але кожен повинен мати свої, залежно від віку, фаху, стану у суспільстві. Сьогодні саме поняття чеснот вигнане з нашої мови і культури, а потім ми дивуємося чому світ такий злий. Розважаючи над чеснотами отця Серафима можемо дечого від нього навчитися, що може нам допомогти у нашому житті і прямуванні бо Бога.

Наприклад така чеснота отця Серафима, як ПРАЦЬОВИТІСТЬ, чи краще сказати ЛЮБОВ ДО ПРАЦІ. З доброю посмішкою він розповідає про себе: «Робота ніколи не була мені чужою. Може, тому, що я брав приклад із постійно зайнятих батьків, я звик до робо­ти з дитинства. Коли нікого не було вдома (я був наймен­шим, решта ходили до школи), я любив наводити порядки, наскільки це вдавалося — інша справа. Точно не одна тарілка чи глечик постраждали. Потім я взявся за годин­ники. Треба було добре пильнувати, щоб котрийсь із них я повністю не «полагодив». Я любив працювати на городі. На нашому маленькому клаптику або на сільській грядці ми садили картоплю, горох, квасолю, зелень. Треба було рубати і вставляти гілки, виривати бур’ян, восени зривати стиглі стручки». Йдеться про зовсім малого Серафима, але головне тут відношення, любов! Чи багато з нас любить працювати? Безкорисливо, з задоволенням, з радістю? Щось робити для загального блага, для ближнього? Варто задуматися.

В родині Кашуби панував мир і взаємна пошана. Хоча діти мали різні риси характеру, між ними не було конкуренції. Що це означає? РІВНІСТЬ У ВІДНОСИНАХ, БРАТЕРСТВО І ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, ВМІННЯ ДОСЛУХАТИСЯ ДО ІНШИХ, ЗРОЗУМІТИ. Це означає що не було ревнощів і заздрості, була делікатність і лагідність. Ця лагідність найбільше вражає в особі отця Серафима. ЛАГІДНІСТЬ АНГЕЛЬСЬКА, БОЖА - нею просякнуті всі листи, стиль його висловлення. Є такий лист, в якому він згадує дитинство, і добре відчутна ця лагідна інтонація, теплота відносин: «Хочу побачити Вас зібраних за родинним столом і згада­ти давні хвилини, коли татко підходив до кожного з посвя­ченим яйцем в руці і з батьківською любов’ю в серці вико­нував передану йому традицією роль. Хочеться, як колись, почути зворушливо сказані слова: «А тобі, синку... Те, що тобі призначив Господь».

Так, це, безперечно, найкращі побажання, тому і я сьо­годні з глибини серця бажаю Вам того, що Вам призначив Господь Бог. У це побажання я вкладаю все те, що тільки може вмістити синівське і братерське серце. У нім можете прочитати всі мої прагнення добра для Вас, щастя, Божого благословення, всю мою радість від Вашої радості, сум че­рез Ваші прикрощі і проблеми, якщо такі трапляються».

Ще одна чеснота родом з дитинства отця Серафима - БЕЗКОРИСТИЛВА ПОСЛУЖЛИВІСТЬ, що походить з любові до ближнього. У шкільні компанії Алойзи цінували за доброту і вміння до­помагати. Не проявляв ніякої жадібності, не був егоїстом. Ось як через багато років згадує про нього шкільний друг: «Алойзи, хоч і був «простакуватий», що у львівському го­ворі означало «собі на умі, незграбний», але його любили.

Він охоче допомагав іншим. Був дуже послужливий. Такий собі «Лойзек - принеси», «Лойзек - подай», «Лойзек - підтримай», - і він це робив. Ні з нього, ні з його брата бать­ки пилинок не здмухували. (...) Хлопці ходили до школи пішки. Лойзек не докучав євреям, як це робили інші (тоді це були такі учнівські вибрики, як, наприклад, смикання за дзвоник на дверях). Лойзек цього ніколи не робив. У м’яча не грав, на хор не ходив. У бійках участі не брав. Ходив на заняття з гімнастики, але у вправах не вирізнявся. Потім його навіть звільнили від так званих «вправ для тіла». А Юзек, його брат, це був наш, замарстинівський, хлопець. Алойзи - абсолютно інший: спокійний, врівноважений з юнацьких літ. Ні забіякою, ні розбишакою він не був, був міністрантом». ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ, МИРОЛЮБНІСТЬ, СКРОМНІСТЬ, СЕРЙОЗНІСТЬ - ЦЕ ТЕЖ ЧЕСНОТИ.

Як на дитячий вік, ми побачили багато серйозних чеснот. Як це можливо? Людина робить вибір, але тому передує Божа благодать. Ісус говорить: «Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: ось тут, або: там. Бо Боже Царство всередині вас є!» (Лука 17:20,21)

ЗАПИТАННЯ ДО СЕБЕ:
1. Як приклад отця Серафима можу адаптувати до свого життя?
2. Чи піклуюся я про розвиток чеснот у собі і викорінення вад, їм протилежних?
3. Відносини з людьми і Богом: чи важливі для мене якісь чесноти у стосунках з іншими?

До „золотих правил” спілкування відносяться: рівність, взаємоповага, доброзичливість, милосердя, толерантність, делікатність, неупередженість, вміння вислухати іншу людину, зрозуміти її,тактовність, довіра.

Золота думка від Канта: «Розвивай у собі усі чесноти, бо ніколи не знаєш, яка знадобиться»