ПАЛОМНИЦТВО СЛУГИ БОЖОГО СЕРАФИМА КАШУБИ 2017
ДЕНЬ II. ФРАНЦИСКАНСЬКЕ ПОКЛИКАННЯ
Мир і добро!
Тема другого дня нашого паломництва ПОКЛИКАННЯ. Отця Серафима і кожного з нас.
Що ж це таке, покликання? В цілій Біблії найбільш вражаючими моментами є такі слова, які висвітлюють заклик Бога до конкретної особи: пророка чи царя, чи апостола. Бо в такі моменти Бог і людина стоять так би мовити обличчям до обличчя. Це дуже особисті переживання, але вони впливають на цілу історію спасіння. Різними шляхами Бог обявляє Себе певній особі, і кличе, щоб послати і доручити якусь місію. Це вражає. Часто людина хоче уникнути покликання, може втікати, бунтуватися, а може послухатися,- і тут розуміємо, що в ніхто інший не може замінити вибраного і покликаного. Бо це завжди особистий заклик, звернений до глибини серця і совісті; він потрясає все єство, так що перемінює людину на когось іншого, вириває з середовища близьких людей, часто ставить супроти цілого суспільства. Кожен християнин колись був покликаний, кожен святий може оповісти нам історію свого покликання, ціла Церква врешті-решт є спільнотою покликаних Богом. У когось це яскрава подія, яка перевертає все життя, у когось поступальний розвиток, усвідомлення свого покликання.
Що можемо сказати про отця Серафима? Зі свідчення його сестри Марії розуміємо, що їхня мати хотіла щоб він став лікарем чи адвокатом. Але він не любив, коли йому казали, ким має бути: вже певний час до шкільних іспитів хотів вступити до Ордену Братів Менших Капуцинів і стати священиком. Не знаємо, як і коли Бог вперше його покликав, але з записів самого отця Серафима можемо бачити, що він прагнув цього сильно: «Пригадую, одного разу на сповіді я сказав, що хочу вступити до ордену. Тоді суворий єзуїт дуже здивувався, потім суворо скартав мене. Після цього десь на траві на грундвальдській горі я впав лицем до землі і з грудей вирвалося ридання: «Уже ніколи!»
З червня 1928 року Алойзи написав до тогочасного провінціала капуцинів у Кракові прохання про прийняття до ордену. Того ж дня батьки Алойзи Кашуби написали лист до провінціального настоятеля капуцинів:
«Превелебний Отче Провінціальний!
Ми не тільки дозволяємо нашому сину вступити до ордену отців капуцинів, а й дуже просимо, щоб Ви його прийняли. Нехай служить Богу, Ордену і Вітчизні. З проханнями про молитву Кароль й Анна Кашуба, Замарстинів,
3 червня 1928 року».
Батьки благословили його: «Іди, якщо тебе взиває Господь, але будь добрим ченцем».
Початок свого чернечого життя і день облучин: «Потрібно було витягнути із закутків душі все погане, аби в новій одежі почати справді нове життя. (...) Кожен з нас підходив, і з нього знімали старий одяг, як стару людину; разом з благословенням на рясу падала свячена вода, і відтоді ряса ставала солодким ярмом, яке нова людина носитиме один рік або ціле життя. Запалена свічка, чернечий статут у руці, шнурок навколо стегон — і вже немає студента з меланхолійним виразом обличчя і в акуратній краватці, — тепер є брат Серафим». Зі спогадів Слуги Божого можна сказати, що перший рік його чернечої формації приносив плоди глибокої внутрішньої переміни. Це був час, коли контакт зі світом поза монастирем був контрольований, а щоденність проходила по регульованому, переважно молитвою, порядку. Проте брата Серафима не відштовхував такий простий та аскетичний стиль життя. Навпаки, сповнював його радістю й утверджував у переконанні, що він перебуває у правильному місці.
Його співбрати свідчать про нього так: «Це був молодик абсолютно нормальний і серйозний. Не силував себе, коли потрібно було пожартувати.
У моїх спогадах з новіціату постає досить привітним братом. Він був здібним, спокійним, врівноваженим. Увесь час сидів за книжкам, читав, учив, був настроєний на здобуття знань і зайнятий науковою роботою. Його можна було не раз зустріти в каплиці, де він перебував перед Пресвятими Дарами, молився і щось записував. Це були його особисті молитви».
«Завжди був зосередженим, заглибленим у молитву, у мовленні ощадливий, але змістовний і його речення завжди були суттєвими. Говорив гарною, добротною польською мовою. Коли молився, здавався повністю зосередженим, але зовсім не дивакуватим чи скрупульозним. Звичайний клерик, студент, монах».
Тут варто зупинитися на розкритті талантів. Звичайний учень, який в школі не був лідером, а був простим хлопцем з передмістя, в час навчання в семінарії зміг розкрити багато своїх талантів. Він був редактором літературного часопису, писав наукові роботи з етики та італійського мистецтва, пізніше викладав історію. Професори хотіли залишити його при Ягелонському університеті. Бог давав все більше благобаті, щоб він міг весь розкритися, проявити нові таланти. Напевно співпраця з божою благодаттю була такою плідною в його житті, але не в цьому він бачив чи відчував своє покликання. Відкритим серцем прагнув яогось більшого. Питання чого саме? Хто міг тоді уявити…
Але вже тоді Серафим розумів, що покликання - це не сидіння на троні, це дорога: на її початку вибраність, на кінці - воля Божа.
Послухайте, що каже сам отець Серафим напередодні свячень: «Якщо є у житті людини справді радісна хвилина, радісна аж до повного забуття про всі турботи сірого життя, то саме таку хвилину зараз переживає твій Серафимчик. Згадуючи добродійства, отримані від Бога, пророк Давид з радістю взивав: «Чим же Господу я віддячу за всі Його добродійства для мене?» І, шукаючи у глибинах розуму, знайшов достойну Господнього Маєстату жертву: «Виконаю обіти мої Господеві». Ці слова пророк вигукує з великою радістю, бо нарешті знайшов те, що він може покласти на жертовний вівтар Господа. Таку саму всепальну жертву сьогодні Господь прийняв від нас п’ятьох по закінченні реколекцій. Знаю, що Ви поділяєте зі мною мою радість і дякуєте Господу Богу разом зі мною…»
«Навіщо мудрувати і засмучуватися, коли усвідомлюєш, що така Божа воля, записана десь там високо у книзі призначень, щоб усе, що колись було мрією, перестало нею бути, а почало втілюватися у дійсність. Знаю, що ці п’ять років, які мене віддаляють від шкільної парти, де всяке бувало, але точно більше поганого, ніж доброго, це, може, й замале приготування до такої великої Божої благодаті і такого безмірного тягаря честі, але я усвідомлюю і те, що навіть довгі роки нікого не застрахують настільки, аби він міг сказати, що став достойним Христового священства. У грі залишаються лише молитва і Божа благодать. Тому гаряче віддаюся всім вашим молитвам».
Всі добре розчули: його душа прагнула «все пальної жертви Богу». «Для мене бо життя — Христос» (Флп 1, 21) - слова які вибрав для свого священства, написані на приміційному образку.
Євангелія говорить: «Багато покликаних, але мало вибраних» (Матей 20, 16)
Багато хто думає, що може прожити своє життя без покликання, як сам захоче, як йому зручніше буде у цьому світі. Або хтось може сказати, що не має особливого покликання, і хоче як усі просто прожити своє життя як добрий християнин, мати родину, дім, ходити до храму в свята - і це все що йому потрібно. Може вирішити про себе, що я такий звичайний, ніяких талантів не маю, тож і так добре. Але це може бути такий хитрий обман сатани, який замилює очі. Хто хоче наприкінці життя стати перед Богом і почути: «не знаю тебе, хто ти такий, іди геть»?(Матей 25, 12). Напочатку ми говорили, що Церква є спільнотою покликаних і вибраних. Що коли ідеш за покликанням, яке розпізнаєш, як отець Серафим, Бог розкриває в тобі багато талантів, потрібних для того, аби ти виконав своє покликання. Бог допомагає, дає благодать, дає світло на кожен день життя, освітлює дорогу того, хто шукає. Покликання важливе, шукання покликання важливе в Божих очах. Можна сказати «життєво важливе» щоб знайти свою дорогу до святості.
Як думаєте, Ісус мав покликання? Чи був такий момент в Його житті, коли Бог обявився Йому і покликав? Насправді не було. Він завжди знав Хто Він, завжди мав безперервний зв'язок з Отцем. І знав Хто Він і для чого Він прийшов, прийняв Тіло. Коли Отець дає знаки Свідоцтва при Хрещенні, на горі Тавоп, - то не для Ісуса, а для нас, для людей які були такм з Ним. Кожна інша людина має знайти себе у житті і в Бозі, в Його планах Спасіння.
Отець Серафим знайшов своє покликання маючи перед очима приклад священників, братів капуцинів. З дитинства захопився прикладом життя святого Франциска. Напевно, від батьків терці аріїв також перейняв любов до євангелічного способу життя, до радикального наслідування Ісуса дорогою тієї духовності, яку показав Франциск.
Отець Алойзи Войнар свідчить: «Отець Серафим дуже любив свій орден. Відчував себе духовним сином святого Франциска. Цікавився історією згромадження, шанував заступників і святих ордену. Пам’ятаю, що у Кракові він завжди дотримувався розпорядку дня в монастирі, почувався членом чернечої родини і виконував усі доручення».
В отці Серафимі пошук покликання і вірність йому вповні сенсу можна замінити на пошук серафимської любові до Бога і людей. Покликання - це особиста дорога до щастя, до святості, як перше кохання, яке важливо пронести через все життя, не загасити це світло. Амінь.
ЗАПИТАННЯ ДО СЕБЕ:
1. Чи шукаю я своє покликання? Чи молюся про розпізнання свого покликання?
2. Чи піклуюся про виявлення та розвиток талантів, дарів Святого Духа?
3. Чи маю якісь перешкоди, як власна воля, егоїзм, спротив оточення і ближніх?
МОЛИТВА ПРО РОЗПІЗНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Святого Франциска з Асизі
Всемогутній, пресвятий, Всевишній і найвищий Боже,
що єси кожним добром, найвищим добром, всім добром,
що єдиний єси добрий.
Тобі складаємо все прославлення,
всю славу, всю подяку, всю честь, всі благословіння, і все добро.
Фіат! Фіат! Амінь.
Батьки благословили його: «Іди, якщо тебе взиває Господь, але будь добрим ченцем».
Початок свого чернечого життя і день облучин: «Потрібно було витягнути із закутків душі все погане, аби в новій одежі почати справді нове життя. (...) Кожен з нас підходив, і з нього знімали старий одяг, як стару людину; разом з благословенням на рясу падала свячена вода, і відтоді ряса ставала солодким ярмом, яке нова людина носитиме один рік або ціле життя. Запалена свічка, чернечий статут у руці, шнурок навколо стегон — і вже немає студента з меланхолійним виразом обличчя і в акуратній краватці, — тепер є брат Серафим». Зі спогадів Слуги Божого можна сказати, що перший рік його чернечої формації приносив плоди глибокої внутрішньої переміни. Це був час, коли контакт зі світом поза монастирем був контрольований, а щоденність проходила по регульованому, переважно молитвою, порядку. Проте брата Серафима не відштовхував такий простий та аскетичний стиль життя. Навпаки, сповнював його радістю й утверджував у переконанні, що він перебуває у правильному місці.
Його співбрати свідчать про нього так: «Це був молодик абсолютно нормальний і серйозний. Не силував себе, коли потрібно було пожартувати.
У моїх спогадах з новіціату постає досить привітним братом. Він був здібним, спокійним, врівноваженим. Увесь час сидів за книжкам, читав, учив, був настроєний на здобуття знань і зайнятий науковою роботою. Його можна було не раз зустріти в каплиці, де він перебував перед Пресвятими Дарами, молився і щось записував. Це були його особисті молитви».
«Завжди був зосередженим, заглибленим у молитву, у мовленні ощадливий, але змістовний і його речення завжди були суттєвими. Говорив гарною, добротною польською мовою. Коли молився, здавався повністю зосередженим, але зовсім не дивакуватим чи скрупульозним. Звичайний клерик, студент, монах».
Тут варто зупинитися на розкритті талантів. Звичайний учень, який в школі не був лідером, а був простим хлопцем з передмістя, в час навчання в семінарії зміг розкрити багато своїх талантів. Він був редактором літературного часопису, писав наукові роботи з етики та італійського мистецтва, пізніше викладав історію. Професори хотіли залишити його при Ягелонському університеті. Бог давав все більше благобаті, щоб він міг весь розкритися, проявити нові таланти. Напевно співпраця з божою благодаттю була такою плідною в його житті, але не в цьому він бачив чи відчував своє покликання. Відкритим серцем прагнув яогось більшого. Питання чого саме? Хто міг тоді уявити…
Але вже тоді Серафим розумів, що покликання - це не сидіння на троні, це дорога: на її початку вибраність, на кінці - воля Божа.
Послухайте, що каже сам отець Серафим напередодні свячень: «Якщо є у житті людини справді радісна хвилина, радісна аж до повного забуття про всі турботи сірого життя, то саме таку хвилину зараз переживає твій Серафимчик. Згадуючи добродійства, отримані від Бога, пророк Давид з радістю взивав: «Чим же Господу я віддячу за всі Його добродійства для мене?» І, шукаючи у глибинах розуму, знайшов достойну Господнього Маєстату жертву: «Виконаю обіти мої Господеві». Ці слова пророк вигукує з великою радістю, бо нарешті знайшов те, що він може покласти на жертовний вівтар Господа. Таку саму всепальну жертву сьогодні Господь прийняв від нас п’ятьох по закінченні реколекцій. Знаю, що Ви поділяєте зі мною мою радість і дякуєте Господу Богу разом зі мною…»
«Навіщо мудрувати і засмучуватися, коли усвідомлюєш, що така Божа воля, записана десь там високо у книзі призначень, щоб усе, що колись було мрією, перестало нею бути, а почало втілюватися у дійсність. Знаю, що ці п’ять років, які мене віддаляють від шкільної парти, де всяке бувало, але точно більше поганого, ніж доброго, це, може, й замале приготування до такої великої Божої благодаті і такого безмірного тягаря честі, але я усвідомлюю і те, що навіть довгі роки нікого не застрахують настільки, аби він міг сказати, що став достойним Христового священства. У грі залишаються лише молитва і Божа благодать. Тому гаряче віддаюся всім вашим молитвам».
Всі добре розчули: його душа прагнула «все пальної жертви Богу». «Для мене бо життя — Христос» (Флп 1, 21) - слова які вибрав для свого священства, написані на приміційному образку.
Євангелія говорить: «Багато покликаних, але мало вибраних» (Матей 20, 16)
Багато хто думає, що може прожити своє життя без покликання, як сам захоче, як йому зручніше буде у цьому світі. Або хтось може сказати, що не має особливого покликання, і хоче як усі просто прожити своє життя як добрий християнин, мати родину, дім, ходити до храму в свята - і це все що йому потрібно. Може вирішити про себе, що я такий звичайний, ніяких талантів не маю, тож і так добре. Але це може бути такий хитрий обман сатани, який замилює очі. Хто хоче наприкінці життя стати перед Богом і почути: «не знаю тебе, хто ти такий, іди геть»?(Матей 25, 12). Напочатку ми говорили, що Церква є спільнотою покликаних і вибраних. Що коли ідеш за покликанням, яке розпізнаєш, як отець Серафим, Бог розкриває в тобі багато талантів, потрібних для того, аби ти виконав своє покликання. Бог допомагає, дає благодать, дає світло на кожен день життя, освітлює дорогу того, хто шукає. Покликання важливе, шукання покликання важливе в Божих очах. Можна сказати «життєво важливе» щоб знайти свою дорогу до святості.
Як думаєте, Ісус мав покликання? Чи був такий момент в Його житті, коли Бог обявився Йому і покликав? Насправді не було. Він завжди знав Хто Він, завжди мав безперервний зв'язок з Отцем. І знав Хто Він і для чого Він прийшов, прийняв Тіло. Коли Отець дає знаки Свідоцтва при Хрещенні, на горі Тавоп, - то не для Ісуса, а для нас, для людей які були такм з Ним. Кожна інша людина має знайти себе у житті і в Бозі, в Його планах Спасіння.
Отець Серафим знайшов своє покликання маючи перед очима приклад священників, братів капуцинів. З дитинства захопився прикладом життя святого Франциска. Напевно, від батьків терці аріїв також перейняв любов до євангелічного способу життя, до радикального наслідування Ісуса дорогою тієї духовності, яку показав Франциск.
Отець Алойзи Войнар свідчить: «Отець Серафим дуже любив свій орден. Відчував себе духовним сином святого Франциска. Цікавився історією згромадження, шанував заступників і святих ордену. Пам’ятаю, що у Кракові він завжди дотримувався розпорядку дня в монастирі, почувався членом чернечої родини і виконував усі доручення».
В отці Серафимі пошук покликання і вірність йому вповні сенсу можна замінити на пошук серафимської любові до Бога і людей. Покликання - це особиста дорога до щастя, до святості, як перше кохання, яке важливо пронести через все життя, не загасити це світло. Амінь.
ЗАПИТАННЯ ДО СЕБЕ:
1. Чи шукаю я своє покликання? Чи молюся про розпізнання свого покликання?
2. Чи піклуюся про виявлення та розвиток талантів, дарів Святого Духа?
3. Чи маю якісь перешкоди, як власна воля, егоїзм, спротив оточення і ближніх?
МОЛИТВА ПРО РОЗПІЗНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Святого Франциска з Асизі
Всемогутній, пресвятий, Всевишній і найвищий Боже,
що єси кожним добром, найвищим добром, всім добром,
що єдиний єси добрий.
Тобі складаємо все прославлення,
всю славу, всю подяку, всю честь, всі благословіння, і все добро.
Фіат! Фіат! Амінь.
Коментарі
Дописати коментар