СМИРЕННИЙ СЕРАФИМ

“Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене,

бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете

спокій душам своїм” (Матвія 11:29)

   Наше життя послідовне накопичення доказів, щоб інші повірили, які ми талановиті, сильні, успішні… але перед Богом всі ми лише слабкі створіння, навіть не спроможні без допомоги благодаті бачити себе такими, як є. Смирення і є тим «баченням» себе у правді, як бачить нас Бог. Розваажючи над життям отця Серафима, неможливо не помітити це правдиве мирне смирення серця в усьому, що він робив. Якби те що, робив отець Серафим, залишаючись добровільно в радянському союзі, часто наражаючи на небезпеку своє життя, не мало б у собі смиренного слідування волі Бога, то він був би як той, хто будує без фундаменту і цементу. А ми бачимо що це не так, що все зроблене ним має продовження у часі, що віра на цих теренах не загинула, Францисканський Орден Світських відродився, католицька Церква жива, і милості Божі, які отримуємо за посередництвом Слуги Божого отця Серафима Кашуби, вони великі.

   Говорити про смирення - все одно що намагатися вичерпати море, бо це перш за все риса Бога, а не людини. Божественна Любов, що віддає Себе без застереження, до кінця - це і є смирення. Милосердна любов і смирення - те саме. Любов і милість Бога Отця явилися нам у смиренні Сина Божого. Любов і милість не можуть без смирення, а смирення без любові - нащо воно? Це не те саме, що приниження себе, ламання своєї волі, хоча і це часом потрібне - смирення це просвітлення гідності людської волі, свобода підкорення Істині.

   Умовно можна виділити три ступені смирення, хоча насправді це одна чеснота. Перший ступінь смирення в радісному перенесенні приниження і страждання, коли душа ніби у відкриті обійми приймає все, що Бог допускає, як добро і ліки на рану гріха у своєму серці. Другий ступінь нищить у свідомості, а потім і в серці, будь який гнів - невимовний мир настає в такій душі назавжди. Третій ступінь смирення осягає повну недовіру до своїх добрих вчинків, як до нечистих і недосконалих перд Богом, і в постійному бажанні навчатися від Ісуса та від інших всього духовного добра. Ісус навчає про це такими словами: «Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Луки 17:10)

   Інакше можна описати смирення по відношенню до Бога, як ясне бачення своїх гріхів і вад, до найменших, і покладання надії тільки на Боже милосердя, а не на власні заслуги, побожну любов до Нього чи якісь зусилля зі свого боку. Без нарікання і трагічного переживання отець Серафим приймав усі труднощі і небезпеки, незгоди і переслідування. В усьому бачив Боже Провидіння, яке над ним чувало. Найгірші ситуації, коли його позбавили всяких прав та заборонили служити сприйняв хоч і з гіркою усмішкою, але як «урок реалізму», як сам говорить. Бо вірив, що з усього Бог може зробити добро. Саме довірлива і щира покірність серця Богу вирізняла отця Серафима. «Головне не розминутися з волею Божою», - він постійно питав себе про волю Божу і шукав її. І оскільки джерелом кожної чесноти є Сам Господь, то можна подивитися на смирення, як головну чесноту так, що вона можлива тільки тоді, коли в душу приходить Сам Бог, з усіма своїми чеснотами. Коли є смирення, є і всі інші чесноти, коли є чесноти, а немає смирення - то немає нічого, і вони несправжні. Смирення лише тоді оселяється в душі, «коли в ній відобразиться Христос» (Галатів 4, 19)

   Уподібнитися до Христа означає примиритися з усіма, з усім створінням, бо Бог «у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.» (2 Коринтян 5:18,19) По відношенню до інших людей смиренням є відсутність будь якого гніву і роздратування, навіть на тих, хто начеб-то заслуговує на гнів і осудження, чи догану. Ця щира беззлобність пов’язана з тим, що Господь любить кожну людину, за кожного віддав життя на Хресті, кожного примирив із Собою, і тепер присутній в кожному, навіть в найбільшому безбожнику і язичнику присутній Христос. Він на Хресті в Самому Собі вбив всяку ворожнечу і осуд; пробачивши усім, дав і нам здатність і благодать пробачати і примиритися з кожним.

   Знову, повертаючись до чеснот отця Серафима Кашуби, можемо дивуватися його словам «для мене всі добрі». Це означає, що до кожного переслідувача він не мав у серці ні образи, ні гніву, ні злості, ні бажання зла, ні помсти, ні чогось подібного. Як це можливо? З ним так багато разів поводилися несправедливо, навіть злочинно; змушений втікати, переховуватися, несправедливо засуджений, побитий, принижений, ув’язнений… отець Серафим говорить з мирним і тихим серцем: «для мене всі добрі».

   Людина, що має смирення по відношенню до себе самої, не бачить недоліків у інших, бо так добре бачить власні слабкості і вади. Більше того, в будь якому конфлікті бвчить винним себе, і навіть на несправедливе поводження, приниження чи звинувачення може щиро сказати «пробач». Бо усвідомлює, що без божого смирення не можу нічого доброго вчинити, виконати жодну справу, а надто Боже діло.