"Величаю Бога святих почуттів" О. Піо
Мир і добро!
Сьогодні, продовжуючи знайомство з особистістю Шанованого Слуги божого Серафима Кашуби, читаємо черговий запис з його щоденника. Обставини, які він описує, вже в минулому, але в його серці вони знову піднімають хвилю болю і пережитого страху. Мова йде про наругу над костелом в Рівному, де протягом 18 років він був священиком. 28 травня 1959 року під приводом уявної загрози, яку начебто представляв собою храм в аварійному стані, радянська влада зачинила двері рівненської святині католиків. В цей день Римсько-Католицька Церква відзначала Урочистість Тіла і Крові Господніх. І на той час минув вже рік з того моменту, як Кашуба почув: «Від сьогоднішнього дня ти не маєш права відправляти Служби в храмі». Це був найтяжчий удар для нього, бо підривав його суть, його покликання бути священиком.
Тоді він ще не знав, що в той самий день був закритий також костел в Острозі, яким він теж піклувався. Радянська влада розпочинала нову хвилю репресій та блюзнірського знищення храмів, святих ікон та інших церковних речей. Минуло лише 7 років, отець Серафим тепер у засланні в Казахстані, записує в щоденник:
«Сьогодні Великодній Понеділок і господарі вийшли з хати на молитви, а я ходжу по будинку, як птах в клітці. І ось несподівано прийшла мені думка: писати. Зараз уже не важливо кому і навіщо. Просто нехай розвивається стрічка і збирає спогади. Хоча залишились тільки уривки.
Писати, писати. Нехай день за днем як пряжа намотується на клубок, збираються думки та спогади. Аби нарешті дочекатися Хліба та Вина. Власне тільки це мені потрібне. Вчора (по радіо) ми чули українську Літургію з Ватикану. Щоденно читаємо Чин Месси, але не маємо хліба і вина для перетворення дарів. Вже більше місяця в різних казематах, щоб тільки (цієї формули) не забути. Немає ні бревіарія ні мессалу, тільки старий німецький молитовник (Goffine), а шановний Георгій має різні особисті молитовники. Що за шляхетні люди, він та Олександр! Приймають та годують безкорисливо бідного засланця.
В перші дні ув’язнення я був як той, хто з дорогоцінного каміння відновлює мозаїку. Так було створено канон, літанії і багато пісень. Це досконало рятувало від нудьги.
А тепер – щоденне читання Біблії. Здається, вона лютеранська, в ній 1400 помилок, але нині для мене це єдина пожива.
Добре, що підрахував у календарі. Авжеж, сьогодні дев’ятий вівторок. Наша новенна…
Тримаю в руках лише німецьку молитву, а перед очима жах тієї ночі.
Вулиці оточені кордоном, а з відкритого костелу, як з роздертого Серця Спасителя, вивозять усе по черзі – вівтарі, лавки, ікони. Де ти був, дорогий Йосипе, безногий жебраче, коли твій дар, надбання багатьох років, ламали, як непотрібний мотлох? А Ти, Христе в терновому вінці, напевно, знову шепотів: «Не знають, що роблять»? Коли Тебе перевезли в закритій в’язниці до музею, Ти в повноті став дослівною погордою та посміховищем суспільства. А ікони з Олександрії та Шпанова – пам’ятаєш, Янусько, як ми їх обережно везли, щоб не пошкодити. Серце Ісуса, що царювало над великим вівтарем! Ченстоховська, що виблискувала в світлі. Усміхнена солодка Терезка… Усе непотрібне, як сміття. «Deus venerunt gentes in hereditatem tuam». А потім було видерто дзвони, неначе серце з мертвого тіла, а злочинець, який зламав хрест, повісився, як Юда. Перестав волати польський Бог, але чи перестав жити? Чи та мала групка людей, що молиться тепер на цвинтарі, не є тим зерном, яке має померти, щоби принести плід?"
Внутрішній вигляд храму в Рівному
Зауважмо, що отець Серафим жодним чином не думає про себе самого, не бідкається з приводу власної долі, не нарікає на владу чи окремих людей, які тоді нищили святині. Його величезний біль і пережитий страх лише з приводу того, що нищиться святе Боже!
Колона зі статуєю Матері Божої в Рівному
Святі ікони - кожна з них мала свою виняткову історію і цінність. Одна з ікон, які були надзвичайно близькі серцю о. Серафима, колись була подарована для храму одним чоловіком на ім’я Йосип, інші були перевезені з костьолів в Олександрії та Шпанові. У своїх спогадах Слуга Божий згадує образи Пресвятого Серця Ісуса, Божої Матері з Ченстохови, ікону святої Терези від Дитятка Ісуса. Всіх їх разом з розп’яттями було перевезено до музею, неначе цим хотіли довести, що віра в Христа назавжди відійшла у минуле. Здавалось, що атеїстична влада робила все, щоб «поховати» Бога, щоб знищити все, що могло нагадувати про Нього – зруйнувати святині, в яких вірні католики, в більшості своїй польського походження, могли сповідувати свою віру.
Були зняті навіть дзвони з вежі храму, які кликали вірних на молитву. Був також один чоловік, який підняв руки на хрести, що вінчали собою вежі, поламавши їх. Отець Серафим порівнює його долю з долею апостола Юди, бо таким же трагічним став кінець його життя – він наклав на себе руки. Не зважаючи на переслідування, залишившись без храму, католицька спільнота Рівного розпочала збиратись на цвинтарі.
Спогади про закриття костелу в Рівному дуже живі в серці о.Серафима. Згадуючи гіркі події минулого, він знову і знову проживає їх з жагучим болем у серці. Ціла низка важких перживань. Він пише про «ЖАХ тієї ночі» і того дня, коли йому заборонили служити як священику. Не переймається собою – лише тим, що Боже. Страх – найбільш спонтанне і глибоке потаємне почуття, дане всьому живому створінню, щоб боронити життя. Отець Серафим не бунтує, бо його віра збудована на непорушних засадах: любові отця Небесного, заступництві Ісуса, силі святого Духа. Він розуміє, що ніякі людські засоби не можуть захистити від того, що нам непідвладне і неминуче у житті: стихії, обставини, смерть… Все в руках Бога, і тільки Бог може врятувати, в Його руках наше існування. Його спокій, попри всі обставини і загрози, спирається на слова, які Ісус багато разів повторює учням: «НЕ БІЙТЕСЯ!». І «Хто відлучить нас від любові Христа? Горе, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, а ні інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим 8. 35-39) Що насправді відлучає нас від Бога, то це гріх. Тому боятися слід одного - ображати Бога своїми гріхами. Коли апостол Петро каже: «Бога бійтеся» (1 Петр 2. 17), то має на увазі саме це, бо «страх Господній, то ненависть до зла» (Прип 8. 13).
Зустріч зі злом не перша і не остання ц житті Слуги Божого, але вона його не згіршує і не вганяє в депресію. Він вирішує тягнути час з від’їздом, і врешті-решт вирішує залишитися в Радянському Союзі заради малої отарки віруючих, заради Бога. Той, хто шукає перш за все волю Божу, переживає той самий досвід, що і всі інші люди, але по-іншому – у нього є надія.
Помолимося за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства, а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу, для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках, дозволь мені втішатися його святим заступництвом й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)
Коментарі
Дописати коментар