"Величаю Бога святих почуттів" О. Піо
Мир і добро!
Сьогодні читаємо сторінки щоденника Шановного Слуги Божого Серафима Кашуби, що випромінюють радість. Обставини його життя не змінилися, вже промайнув перший місяць з того моменту, як отець Серафим опинився на засланні в радгоспі Арикти. Досі ще не визначено місця його постійного проживання. Він намагається роздумувати над своєю долею і шукає світла в тих подіях, які переживає. Хіба в незаслуженому покаранні, яке він тепер відбуває, немає Божого Провидіння? Хіба не провадить його рука доброго Бога, який піклується за своїх дітей таким дивним чином? Адже не було би для цих Божих дітей тут, в Арикти, священика, якби не його заслання. Однак це не найважливіше – найважливішим є те, що він постійно шукає волю Божу, і як підтвердження того, що все діється за Божим планом є посилка з хлібом і вином для звершення Євхаристії. Ось суть правдивої радості отця Серафима.
Це запис від 15 квітня1966 року:
"Повинен написати Каті, що згрішив, починаючи нарікати. А вона би прилетіла на крилах. Але це було так несподівано. Просив Олександра, чи він не хотів би ще раз задзвонити до Блюмів, тому що перед святами не вдалося. Втішив мене, що скоро буде нагода добратися машиною до Целінограду. Читав Діяння Апостолів аж до головного болю, тому що так захоплююче, що важко відірватися. І при тому на кожному кроці щось для мене. Наприклад впертість Павла в поверненні до Єрусалиму, хоча знав, що там зазіхають на його життя. Але він з упевненістю мав особливе натхнення і завдання до виконання. Можливо хотів відпокутувати своє минуле життя? І знов його праця при апостольстві. Завжди був зайнятий. Чи не краще було б чого небудь триматися і спокійно сидіти в Таїнчи? Є над чим розважати на годинній прогулянці навколо Арикти. При цьому по дорозі завжди щось знайде. Перший раз це була стара робоча рукавиця (мої шкіряні пропали в камері очікування), потім дві копійки, потім одна, дзеркальце з виглядом Москви і оце вчора пучки волосся, а трохи далі шматок білого дроту. Це також для чогось знадобиться. На ганку Олександр з таємничим виразом обличчя, а дома – посилка. Te Deum laudamus! Не можу ні говорити ні думати. А отже почнеться нове життя – знову з Ним і при Ньому! Учителю! Магдалина плаче – а я вже навіть плакати не можу, хіба що потім після Святої Літургії – тихесенько.
В час святої Літургії несподівано прийшла ще одна жінка, отже було їх четверо. Сьогодні вранці тільки двоє господарів – але це нічого – тепер мені уже нічого більше не потрібно."
Отець Серафим жалкує за свої сумніви по відношенню до Каті Блум, католички з Целінограду, яка повинна прислати посилку з хлібом і вином для відправи Євхаристії. Можливо, вона забула про це чи просто не мала часу? А може, була затримка на пошті? Чи щось інше завадило? Вражає радість Слуги Божого, який, зворушений до глибини душі, пише про себе, що після отримання цієї бажаної посилки він «не міг ані молитися, ані думати» - настільки був щасливий тим, що Ісус в Пресвятих Дарах знову буде при ньому. Далеко від чернечої спільноти, далеко від рідних, друзів і вірних, він шукає в Євхаристії присутності правдивого Друга – Ісуса. А отже почнеться нове життя – знову з Ним і при Ньому! Учителю. Ці слова розкривають таємницю серця Ісусового учня – Серафима. Бути при Учителі – це перше завдання учня, описане в Євангелія від Марка 3, 14: "І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх…" (Мк 3:14).
Ця сердечна довірлива дружба Учителя і учня обіймає собою всі прагнення, всі скарби світу. Серафим може сказати вслід за св. Франциском: «Господь мій і ВСЕ моє!»
Після Пасхи, в Літургії читається Євангеліє про зустріч Воскреслого Ісуса з Марією Магдалиною. Серафим пише, пов’язуючи слова Євангелія зі своєю долею: "Магдалина плаче – а я вже навіть плакати не можу, хіба що потім після Святої Літургії – тихесенько." Бажати Євхаристії, присутності Тіла і Крові Спасителя, плакати зі щастя, бо зустрів мене Ісус в Святій Літургії – це дар Духа і прояв любові учня до Учителя.
Та радість, в якій триває отець Серафим, не залежить від обставин життя, бо обставини зовні не змінилися. Це свідоме тривання у правді, свідомий вибір – хоч світ вкриває темрява а його майбутнє таке непевне, Бог огортає його Своєю присутністю. Боже світло більше і реальніше, ніж вся темрява світу, Божа правда переважає всю брехню, до якої вдаються люди, а Божа любов сильніша від загрози смерті. А головне – Ісус тепер з ним під видом Хліба. Більше нічого не треба!
Весь щоденник Слуги Божого просякнутий безмежною надією на Бога, який ніколи не залишає його на поталу обставинам, даруючи друзів і помічників. Немає і натяку на дешевий оптимізм, буцімто все минеться і завтра буде краще – навпаки, отець Серафим вповні живе кожним днем, уважний до найдрібніших проявів Божої любові, і в кожному дневі знаходить безліч приводів для вдячності. Ось він описує, як на прогулянках знаходить дрібні речі, викинуті чи загублені людьми. Він збирає їх, бо вони йому стануть в нагоді. В яких же суворих умовах потрібно було жити цьому чоловіку і яку матеріальну нужденність досвідчувати, що він був змушений підбирати той непотріб. Так мало сказано у цьому вислові, а так багато можна зрозуміти про матеріальне становище, в якому знаходився Слуга Божий на засланні. Фраза про збирання речей добре характеризує його священицьку місію. Оскільки все своє священицьке служіння отець Серафим майже буквально підбирав для Ісуса покинуті, немов забуті іншими душі, які, здавалось, були нікому не потрібні на безкрайніх просторах Радянського Союзу.
Наступного дня 16 квітня1966 року його радість помножилась:
"Під час Літургії несподівано прийшла ще одна жінка, отже було їх четверо. Сьогодні вранці тільки двоє господарів – але це нічого – тепер мені уже нічого більше не потрібно. Господарі сказали, що дають їм квартиранта. А це означає, що я офіційно визначений.
Моє «покарання» рахується від 16 березня, а отже сьогодні минає перший місяць. Скільки їх ще? Не маю бажання рахувати, бо Господь один знає, що Він мені визначив. Які ж дивні ці дороги, котрими мене провадить. Адже ж в Арикти не було б священика, якби не моє поселення. Вчора перших п’ятеро сповідалися, а сьогодні раненько ми мали урочисту Літургію. Святий Петро промовляв ніжно до новоохрещених дітей. Це також стосувалося відроджених в благодаті Таїнств «віддавши гнів… як новонароджені діти які підкріпляються справжнім духовним молоком, і пізнають, який солодкий є Господь».
Скільки ще їх знайдеться, цих «живих каменів» для відбудови духовного дому? Здається, що не зрозумів. Квартиранта дають лікаря. А що зроблять зі мною? Знову загадка. На прогулянці зустрів моїх товаришів з в’язниці. Один з них хворів в лікарні. Знайшов шматок металобрухту, котрий може послужити свічником, але чи знадобиться? Олександр запросив мене до себе. Хоча він протестант, має в кімнаті образ Серця Ісуса і є надзвичайно гостинний."
Отець Серафим має хліб і вино, а це значить, що буде Євхаристія. Буде справжня урочистість, бо п’ятеро місцевих з Арикти прийняло таїнство сповіді. Ось, вже є перші члени нового приходу. Читаючи строки щоденника Кашуби, можна відчути тиху невимовну радість в серці Слуги Божого. П’ятеро людей примирені з Господом. Чи це не найкраща розрада для засланого священика? Те, що загубилося, віднайшлось. Небо радіє! «Значить, недарма я тут». Роздумуючи над фрагментом з Першого Послання апостола Петра (1Петр 2, 1-5), отець Серафим відкриває для себе місію шукати тут, в Арикти, живі камені, якими є людські серця, для відбудови Божого дому. Ця місія була добре відома Слузі Божому, оскільки це була та сама місія, яку 800 років до нього в Італії отримав святий Франциск Ассизький: «Йди і відбудуй мій храм, бо він у руїні». Так насправді і є. Храм Церкви знищений. Деякі пастирі вбиті, інші ув’язнені, святині повалені або зачинені, а вірні розпорошились, як вівці, що втратили свого пастуха, та стали немов розкинуті камені, які відпали від стін храму. Проте тепер в Арикти розпочинається відбудова Божого дому – тихо, таємно, під загрозою репресій, і занепокоєнням в серці від того, що знову можуть зруйнувати відбудовані стіни та повалити з такими зусиллями зібрані каміння. Але попри все в душі невимовна радість – вже п’ятеро примирилось з Господом! Тепер слід ретельно годувати їхні душі словом і молитвою, духовним, чистим молоком, як новонароджених немовлят, щоб ним вони росли на спасіння… Хай засмакують, який добрий є Господь. Хай стануть, мов живе каміння, наново поставлене на стіні духовного храму, котрим є Ісус.
Помолимося за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства, а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу, для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках, дозволь мені втішатися його святим заступництвом й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)
Коментарі
Дописати коментар