"Величаю Бога святих почуттів" О. Піо
Мир і добро!
Вчора ми розважали про співчутливе серце отця Серафима, просякнуте співчуттям Бога до Своїх дітей, розкиданих по великих теренах атеїстичної держави. Сьогодні він описує нові події, які розкривають риси, більші від співчуття – відчуття сопричастя з Церквою та батьківщиною.
21 квітня 1966 року:
«Альбін надіслав новий Месал і надію на щось більше. Він пише про Біблію Тисячоліття та переказує вітання з нагоди Мілленіума [1000-ї річниці Хрещення Польщі]. Мабуть, у них це насправді має велике значення. Я повинен написати йому, як дивно по-іншому він розпочався в мене. А ювілей? Відзначає Здзіслав та ще хтось, а Владислав – п’ятдесятиріччя. Мені ще далеко до того, але вже минуло 25 років свячень, коли мене позбавлено права. І то це Божа благодать, що я міг святкувати цей день, тому що вже в лютому було прийнято рішення. А тогорічне 33-річчя? Це був шостий день ув’язнення. Вже мені зробили екскурсію поліклініками, вже визнали мене хворим, залишилось лише пройти комісію. В голові гуде та б’є, як молотком, але потрібно ще відмовити Службу: «В ім’я Отця». Друзі лежать на нарах – не звертають уваги. Шкода, що це Служба без нічого – ні, все таки Він приходить, – відчуваю Його присутність, – як же солодко.
Сьогодні в святій Літургії служили Казимир і Галка. Я читав Євангеліє з Филипової Кесарії: «Ти є Христос, Син Бога», а потім: «Брами пекельні Його не подолають». Так, не подолають!»
29 квітня 1966 року:
"…Потім прийшла посилка від Софії. Чи вони насправді думають спорядити мене на декілька років? Купила нові штани, якусь білизну та різні речі…
Нарешті приїхала Марія, а з нею ще троє: Георгій, Катя і Міла. Уже цього не сподівався, особливо Георгія, але добре, що приїхав, бо поїде до Львова. Були ми разом на цвинтарі. Це вже не була прогулянка на самоті, як до того часу. Зійшлися жінки з дітьми до хрещення, тому що мої сестри розпочали апостольську працю. Охрестив одну дівчинку, але контакт був налагоджений. Сьогодні на Святій Літургії вперше було дев’ятеро. Грегор (Георгій) служив в комжі – але співати не можемо, тому що крізь стіни усе чутно, а живуть чужі."
30 квітня 1966 року:
"Щось починається. Вчора було ще одне хрещення, а сьогодні вранці ми пережили прекрасний момент: "облучини" Георгія. Св. Конрад буде мати свого послідовника. Ввечері розпочинається травневе набоженство. Вітаю тебе, травневий світанку!
Я думав, що необхідно буде тільки згадувати, але розпочалася нова сторінка, і можливо, також прекрасна. Ми охрестили кільканадцять дітей. Вчора св. Йосип Робітник пробудив трохи завзяття (вчора 12, сьогодні вже 18). Травневі набоженства співаємо насамперед польською, а потім сходиться багато німців. "Хата з краю" стала Домом Божим. "Non nobis, Domine, non nobis" ("Не нам, Господи, не нам"). Господиня – була лютеранка – повінчалася.
Ми щиро та гірко плакали. Бо як не плакати, коли там, далеко, таке велике свято, а нас тут четверо в чужій німецькій хаті повторює ті самі слова клятви: "Ми діти польського народу" - ми ще додавали – "розпорошені в далеких, чужих землях". Скільки ж то всіх разом плачуть сьогодні в цей великий день Тисячоліття! В Тайинші, Шортанди, в селищах й там, далеко в Рівному, Здолбунові, Корці. "Добра Матінко – нехай тебе плач сиріт…". Німці плакали разом з нами. Може, зі співчуття, а може, і в їхніх серцях прокинувся сум за іншим життям, у якому в травні квітнуть квіти, і ними прикрашається вівтар Богородиці, та лине спів на повні груди. Ми також співали три дні вранці та ввечері. Георгій пригадав чудову мелодію літанії, і ми навіть не боялися казахських сусідів, які проходили повз вікна. Схоже на те, що люди не злі, шкодити не будуть. Вони й самі сходяться зі своїм муллою теж, як і ми. Але тепер ці дні пройшли, а священика, схоже, повинні відвезти кудись в інше місце. Серце стискається, та повторюю слова, які так влучно написані на нашому імпровізованому кивоті: "Herr, bleibe bei uns" ("Господи, залишайся з нами")»
В цих нотатках свого щоденника отець Серафим мріє про присутність хоча б одного співвітчизника в день святкування виняткової для поляків дати – Мілленуму. Він до туги прагнув розділити з кимось рідним по духу радість епохальної події в житті своєї Батьківщини. Та ось наступного дня після цього запису до о. Серафима приїжджає троє людей.
Тисяча років пройшло з того моменту, як князь Мешко І разом зі своїм найближчим оточенням охрестився. Так було покладено початок дії Божої благодаті для племен, які перебували в мороку незнання і в рабстві демонів. Для них засяяло світло з висоти – Ісус Христос. Отець Серафим дуже палко чекав на цей момент і тепер, засланий далеко від своїх рідних, від монастиря в Ченстохові, де тепер зібралися єпископи і священики з усього польського краю, він може лише духовно єднатися зі своїми співвітчизниками.
Сопричастя – це незаперечне повне поєднання з іншими. Бог дарував нам серця, які не знають спокою, доки не досягнуть почуття сопричастя в дружбі, в спільності, в єдності і любові. Без цього прагнення поєднання з Богом і з братами нас сковує смертельний холод і самотність. Про таку втрату пише отець Серафим в день Мілленіуму – Ювілею хрещення Польщі. Отримавши ще раніше від о. Альбіна детальну інформацію про заплановане святкування ювілею, тепер він всіма думками і серцем лине до рідного краю. Це прагнення духовно поєднатися зі своїм народом у великому святкуванні, у таїнстві Хрещення, яке вчинило цілий польський народ сопричасним Богу – над польськими язичницькими племенами, які були сонцепоклонниками, засяяло нове Сонце – Ісус Христос!
Навіть присутні в цей день поруч з о. Серафимом німці зворушились, споглядаючи, з яким трепетом їхній пастир переживає цю подію. В цей день ще чотири серця розділяють разом зі Слугою Божим радість і вдячність Господу за тисячолітню історію християнства на польській землі. Проте в розкиданих на безкрайніх степах Казахстану містечках Шортанди, Тайинші, Караганда та в десятках інших казахських поселень сотні тисяч поляків, таких же вигнанців, як і він, навіть не знають, що сьогодні свято тисячоліття. Силоміць виселені зі своїй земель, вони опинились тут, в далекому Казахстані, відлучені від життя, культури та подій рідного краю.
Отець Серафим добре знає цю трагічну історію примусового переселення своїх земляків, яких, починаючи з 1935 року, радянська влада намагалась вирвати з корінням з їхніх рідних територій, зі своїх осередків, від своїх осель. Місцем призначення для багатьох з них став Казахстан. В цілому протягом 1935-1941 років вглиб Радянського Союзу було вивезено близько 330 тисяч представників польської національності…Тепер отець Серафим тут, разом з ними, розсіяними овечками, далеко від своїх, далеко від радісного святкування… Важко йому стримати сльози…
Триденне святкування ювілею мало завершитись молебнем на честь Пречистої Марії. В загубленому в неозорних казахських степах радгоспі Арикти травневий молебень зі співом Лоретанської літанії звучить не менш проникливо, ніж у далекий Польщі… Маленька хата наповнилась співами польською і німецькою мовами, і ще й так голосно, що сторонні люди на вулиці могли звернути увагу і повідомити про них міліцію. Але Серафим знає: люди тут хороші, адже й самі змушені збиратися тайкома на молитви по домах зі своїм священнослужителем – "мулою". Вони наші друзі, не вороги.
Втіхою для отця Серафима є слова, написані німецькою мовою на імпровізованій дарохранильниці: "Herr, bleibe bei uns" ("Господи, залишайся з нами"). Ретельно вишиті на хустинці, покладеній на скриньці, кимось дбайливо пристосованій під кивот, ця коротка молитва нагадувала Слузі Божому про присутність Ісуса посеред них. З часу його перебування в Арикти, ця скромна дарохранильниця приймає великого Гостя, Який приходить з вівтаря, щоб залишитись посеред своїх в забутому всіма селі. Ісус в Пресвятих Дарах тепер постійно живе в Арикти, як колись жив укритим життям в Назареті. Тут про Нього знають лише декілька осіб, посвячених у цю велику таємницю: що в маленькому радгоспі б’ється велике Серце Бога. З пробитого Серця Євхаристійного Ісуса випромінює любов, яка прагне огорнути кожного. Благословенна вина, якщо такі незбагнені дари небесної Любові Бог дарує невеличкому поселенню, заселеному вигнанцями…
Один з гостей, чоловік по імені Георгій, висловив своє давнє бажання вступити до Францисканського Ордену Світських. Обряд прийняття мав відбутися в той самий день. Отець Серафим називає цей момент "obłóczyny", що дослівно означає "одягнення", "вбрання". Георгій вирішив вирушити в дорогу за Ісусом, наслідуючи приклад св. Франциска з Ассизі, і саме сьогодні, 30 квітня, він має зробити свій перший крок. Але для того, щоб іти за Ісусом, Георгій має дозволити Господу, щоб Він зодягнув його в нові шати – у шати Божої благодаті. Обряд прийняття до Ордену мав пригадати присутнім, що вступ до Ордену святого Франциска означає для "вбраного" початок нової життєвої дороги згідно Євангелія і прикладу Ісуса.
Який добрий Господь, це Він посилає на допомогу вірних друзів, справжніх своїх учнів, яким можна довірити свою долю та справи Ісуса. Ці гості начебто «екіпа місіонерів» які одразу ж розпочали апостольську справу в селищі. Бог благословив і уже наступного дня після їх приїзду прийшло декілька жінок з дітьми до хрещення. Хоча охрещено було лише одну дівчинку, ні не так - аж одну дівчинку, проте перше знайомство уже відбулось. Отець Серафим тішиться що вперше його нова парафія в Арикти зібралася на Службі так численна – дев’ятеро. А ще місяць тому не було ні однієї людини. Однак чуйність потрібна і надалі, потрібно обережно поводитись, тому що через стінку живуть не наші… поки що не наші.
Помолимося за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства, а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу, для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках, дозволь мені втішатися його святим заступництвом й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)
Коментарі
Дописати коментар